МИСТЕЦЬКА ПРЕМІЯ ІМЕНІ Ф.З. КОНОВАЛЮКА
!!!!! УВАГА ПРИЙОМ РОБІТ ТРИВАЄ ДО 12 КВІТНЯ 2024 РОКУ!!!!!
ПЕНЗЛЕМ ПОКЛАВ НА ПОЛОТНО СВОЮ ДУШУ
Слід на землі... Його, безперечно, залишає кожна людина, але він суттєво різниться глибиною й значимістю. Що ж стосується людей високого лету, до яких насамперед належать митці, то цей слід справді незнищенний. Глибоку життєву борозну проорав відомий майстер Федір Зотикович Коновалюк - художник-пейзажист із маленької Калівки, що на Мурованокуриловеччині (нині це село Ягідне, в якому зараз проживає біля 100 осіб). Він не був обтяжений ні членством у творчих спілках, ані високими титулами, званнями й нагородами. Однак це не применшує велич його творчого подвигу, а вагомий доробок митця буде ще довго служити Україні. Серце Майстра перестало битися сорок років тому (20 грудня 1984 року), і сьогодні за нього промовляють чудові пейзажні полотна, що вміщені в експозиції багатьох музеїв України, серед них і Мурованокуриловецького художнього музею, що носить імʼя Ф. З. Коновалюка.
Видатний український художник Федір Зотикович Коновалюк належить до плеяди майстрів, які, на жаль, отримали визнання тільки після своєї смерті. Талановитий художник покорив своїх глядачів й залишив добру памʼять про себе нащадкам, став своєрідним символом України. Через художні полотна Коновалюка до нас промовляє вічність та любов. Велика любов до України, до її народу, любов до природи, до людей, любов до Києва, де він прожив майже все своє життя, невичерпна та життєдайна любов до самого життя у всіх його проявах.
Перші мазки на життєвому полотні
Федір Коновалюк прийшов у цей розмаїтий світ 22-го березневого дня 1890 року у сімʼї бідного селянина-наймита. Його батьки, а згодом і він сам важко працювали на панщині. В 10-річному віці хлопчина втратив батька та наймитував у місцевого поміщика В. Добролюбова. Відмінно закінчивши сільську однокласну церковноприходську школу, Федько проявив своє вміння малювати олівцем. Його рідними першоджерелами стало мальовниче подільське село Калівка. Здається, начебто сама природа у стані пробудження, розквіту і оновлення нагородила його великим талантом відчувати і відтворювати невмирущу красу будь-якої пори року; запалила в душі потужну творчу енергію, подарувала невтомну працездатність.
13-річний хлопець поїхав до дядька в Київ. Завдяки здібностям до малярства Федір став учнем лаврської іконописної майстерні. Києво-Печерська Лавра, в якій у 1903 – 1909 роках навчався молодий художник, стала тією колискою, де не тільки формувався талант, але виколисувалась душа в єдності з Богом, де мужніло серце і збагачувались почуття. У 1911 – 1915 роках Ф. Коновалюк був учнем Київського художнього училища. З юних років він брав участь у розписах церков Києва та Катеринослава (нині місто Дніпро), Можливо саме з тих часів глибоко в душу запали замріяні, осяяні очі самої краси, яка існує тільки в єдності з добром, терпінням, оптимізмом.
До Київського художнього училища Федір поступив одразу у четвертий клас. Під час навчання юнак отримував стипендію, яка надавалась найбільш здібному учневі з бідних селян. Перший раз у своєму житті він у 1911 році взяв участь в художній виставці в Київському університеті. Хлопця відразу помітили фахівці та пророчили велике майбутнє.
В 1915 році Федір Коновалюк поступив до Петербурзької Академії мистецтв. Одночасно навчався і викладав на педагогічних курсах при Академії.
У 1925 – 1927 роках Федір Коновалюк навчався в художньому інституті Києва. Після закінчення інституту Федір Зотикович викладав креслення і малювання у трудових школах, технікумах та інститутах.
Класик українського живопису
Федір Коновалюк, син бідних селян, що залишився сиротою в ранньому дитинстві, пройшов за свої 94 роки шлях від батрака до великого майстра чарівного дивовижного пензлю і посів особливе місце в українському образотворчому мистецтві. Він міг би стати професором, або навіть академіком, але ніяких звань, ніяких винагород він не мав, тому що його мистецтво було «занадто національним», занадто відвертим щодо його світоглядних переконань, і ніяк не відповідало ідеологічним вимогам радянських часів, ніяк не співпадало з офіційною лінією розвитку мистецтва соціалістичного реалізму.
За все своє життя Коновалюк мав єдине високе звання ХУДОЖНИК. Це було його покликанням, його місією, його життям. Ікони, портрети, пейзажі, графіка, історичні полотна, ілюстрації, реставраційні роботи в музеях Києва і Канева після другої світової війни; вчительська практика понад 25 років у різних навчальних закладах – все це прояви його художнього і душевного таланту.
Але попри все Федір Коновалюк був і залишається великим майстром пейзажів. Серед безлічі інших твори Коновалюка завжди відрізняються своєю неповторною особливістю. Його пейзажі – це краєвиди конкретної місцевості, пори року, погоди, і навіть, конкретного часу дня. Він не вишукував якихось особливо привабливих або чудових краєвидів. Для нього краса існувала в кожній миттєвості, в кожному куточку природи. Його картини наче промовляють до нас – сама природа, саме життя, то є невичерпна, але дуже тендітна краса. Перед очима Коновалюка, в пензлі Коновалюка природа ніколи не приховувала своєї краси і мудрості. Кожна картина, кожен пейзаж Коновалюка концентрує в собі великий духовний злет, прорив через буденність, байдужість, зневір’я.
Майстер відчував ностальгічний потяг до життя українського села, до старих мазанок, вкритих соломою хат, огороджених тинами. Різнобічно обдарований Федір Коновалюк, підтримував творчі дружні стосунки з видатними українськими літераторами, музикантами. Його друзі, відомі співаки, стверджували, якщо б не стезя живописця, його покликанням стала б пісня. За спогадами його дружини Тамари Іванівни Мороз-Коновалюк українську народну пісню Федір Зотикович любив понад усе. Він знав багато пісень. Виконував їх з властивим йому живописним світобаченням, власним розумінням пісенної душі.
«Художньою музою» Федора Зотиковича була його дружина Тамара Іванівна. Вона була молодшою за нього на 23 роки. Це подружжя могло бути зразком відданості, взаємоповаги, душевної щедрості. Їх поєднувало не тільки кохання і любов до мистецтва, і природи, але велике працелюбство і глибоке, здебільшого витончене почуття гумору. Вони були щасливі удвох. За життя Тамара Іванівна (1913 – 1998) докладала великих зусиль, щоб зберігати твори Федора Зотиковича, популяризувати його творчість, передати цей живописний скарб в музеї.
Федір Зотикович ніколи не продавав свої картини. Він час від часу промовляв дружині: «Мої картини, то наші діти. А діти не продаються!». А діти повинні пережити своїх батьків, принести їм славу, увічнити їхні імена. Не дай Боже, щоб його роботи почувалися сиротами в країні, яку він так безмежно і безкорисливо, так палко і ніжно любив.
Федір Коновалюк один з не багатьох митців, що в період соціального реалізму не втратив свого «Я», не змарнував талант на змалювання комуністичних ідеалів. У його роботах можна побачити незбагненну українську душу, часом веселу, часом сумну. Здається глядачів ніколи не перестануть захоплювати українські хатки у виконанні Коновалюка. Зображуючи їх художник говорив: «Я малюю те чого скоро вже не буде». А й справді зустріти зараз глиняну хатку велика рідкість, ось чому картини Коновалюка несуть у собі велику не менш художню, а й історичну цінність. Особливо багато у художника картин, присвячених красі нашої Батьківщини, місцям де художник провів своє дитинство і життя. Він знаходив прекрасне у кожній хмаринці та стебельці, бо для нього все це було рідне і близьке і навіть, незважаючи на ті перепони, які йому влаштувала доля, він понад усе любив свою землю і свій народ. У картинах «Калівка», «Моя хата», «Хата, де я народився», «Будинок, в якому народився автор», «Двір, де я жив» митець щедро обдаровує просту, звичайну українську хату, яка під його пензлем стає символом благополуччя й щасливого сімейного життя. Серед пейзажних картин особливо Федору Зотиковичу вдавалися зимові пейзажі, пройняті первісною чистотою снігу, кришталевою прозорістю повітря, зманливими синіми далями. Іній на деревах, замети і завірюхи, засніжені далі й сонні хатки в снігових обіймах пройняті глибоким ліричним почуттям. Зимові пейзажі цікаві сріблястим колоритом, багатством тонових переходів, красою і пластичністю мотивів. Спокій у природі, спокій у серці... Цей знайомий, такий швидкоплинний стан природи побачити і відчути дуже важко, зобразити і повідати іншим майже неможливо. Ф. З. Коновалюку це вдавалося, тому його вважали одним з найкращих «зимових пейзажистів» України ХХ ст.
Увічненню краси рідної України художник присвятив близько 4000 творів. Надихнувшись образами Шевченкових поезій, Ф. Коновалюком лише за 1918 - 1929 роки в олійному живописі проілюстровано 35 творів поета та написано 97 картин. Художник постійно працював над пейзажами рідного села Кобзаря, малював картини, повʼязані з подіями життя поета. В образотворчій Шевченкіані Коновалюка близько 300 замальовок та ілюстрацій. Не було жодного року в творчому житті художника, коли б він не звертався до образу Катерини з одноіменної поеми Т. Шевченка. Їй художник присвятив понад 200 робіт.
Згідно заповіту Ф. З. Коновалюка, 50 полотен було передано Українському фондові миру, з приводу чого Олесь Гончар зазначав: «Ми сповнені великої пошани до імені Федора Зотиковича, до його мистецького хисту. А його заповіт – передати фонду миру п’ятдесят своїх картин – відкрив нам ще одну яскраву грань цієї людини – благородство і душевну щедрість, безмежну турботу про мир». Картини Федора Зотиковича Коновалюка зберігаються в музеях та приватних колекціях України, Державному історичному музеї, в фондах Міністерства культури, музеї історії Києва, Державному музеї українського образотворчого мистецтва, у Вінницькому краєзнавчому музеї, у Вінницькому медичному університеті, в художньому музеї культурологічного центру Вінницького національного технічного університету (240 робіт), Мурованокуриловецькій картинній галереї (понад 40 картин), інших музеях та колекціях. В культурологічному центрі Вінницького національного технічного університету щорічно проводиться творчий фестиваль «Вдячність Коновалюкові», на якому студенти знайомляться з життям та творчістю видатного українського художника Федора Коновалюка, з феноменом його української души, обмінюються враженнями, творчими роботами та своїми поезіями, присвяченими художнику.
Душа художника вже відлетіла у засвіти. Та його мистецька спадщина приречена на визнання й незнищенність. Вагомою цеглинкою підмурку пам’яті про великого життєлюба й відомого митця Федора Коновалюка стала шорічна мистецька премія імені Ф. З. Коновалюка, що присуджується місцевим краєзнавчим музеєм юним і самодіяльним художникам Мурованокуриловеччини.
